Пензель

Бачила роботи Ігоря Боднара на кількох виставках, які відбувались в Стрию, багато про ньогоbodnar1 чула теплих слів  від людей, які близько знали митця, зокрема від учасників мистецького об'єднання "Стрий-ко". Вважаю, що краще за людину, яка співпрацювала й товаришувала з художником багато років, не розповість про нього ніхто. Тому дозволю собі цитувати міркування професора Ігоря Голода, проректора Львівської національної академії мистецтв.

"Твори Ігоря Боднара неодноразово надихали мистецтвознавців, критиків, літераторів на розмову власне про світи — космос українського національного мистецтва. Та й сам митець — особистість щедро обдарована талантами (художник, поет, педагог) — не інакше як з космічних позицій творчості визначив власне місце: "Я уродженець Стрия, мешканець Всесвіту, Син України".

Популярність "космічних" визначень щодо творчості зумовлена, очевидно, як історично-логічним, так і емоційно-чуттєвим досвідом спілкування людини з мистецтвом. І дійсно, аналізуючи індивідуальну манеру, творчий здобуток того чи іншого митця, ми часто приходимо до висновку, що перед нами окремий, доволі втаємничений для загалу світ, в якому відбуваються надзвичайні процеси. Спалахують нові ідеї, народжуються теми й образи, з безодні памя'ті виринають дивні на перший погляд асоціації, що пізніше відбиваються на полотні, аркушах паперу, в камені більш звичними для нас матеріалізованими засобами і формами.

Але окремішність космосу творчої особистості не означає (яскравим прикладом є саме життєвий і творчий шлях Ігоря Боднара) її від'ємності від земного буття, від людей. Митець значно гостріше відчуває генетичний, духовний зв'язок з родиною, народом, нацією, які дали йому життя, виявили дарований вищою силою талант, навчили творити рідною мовою, незалежно від того, якої художньої форми вона набуватиме. Справжній митець має своє національне коріння, в якому б широкому всесвіті культур, мов, звичаїв він не перебував, навіть якщо прагне промовляти до всього світу одразу...

Художник цінний, якщо він може передати свій внутрішній світ людям…
Олег Завозін

Ці слова пригадалися, коли опинилася наодинці з картинами художника, мого земляка — Ігоря Завозіна. В листопаді відбулась його чергова персональна виставка в нашому місті. 

Знаю п. Ігоря давно, ще з студентських років, коли вибрала собі тему для курсової робити "Художники Стрийщини". Ще тоді була зачарована його роботами й ним самим, як гарним і галантним чоловіком. Потім неодноразово зустрічались на відкритті колективних виставок культурно-мистецького об'єднання "Стрий-ко", на Маланчиному вечорі. Минуло кілька років... Чергова зустріч додала настрою, отримала справжню насолоду від спілкування, як з майстром, так і з його творами. Надзвичайно багатий внутрішній світ митця живе в його полотнах: виразних, яскравих, емоційних, надзвичайно світлих і добрих, додалось більше яскравих барв.

Ігор та Олег Завозіни були братами-близнюками. Вони народилися 20 липня 1959 року в місті Стрию. Батько хлопців був військовим, помер, коли їм не було ще й року. Матері, яка працювала медсестрою в міській лікарні, важко було забезпечувати сім’ю з трьох дітей (є ще старший брат). Тому їм довелося рано звикати до праці.

Брати закінчили Стрийську середню школу № 4. Навчалися не дуже добре. Улюбленими предметами Олега були фізкультура та малювання. Ігор захоплювався марками. У вільний час підробляв, працюючи на будівництві. З першого класу хлопці займалися у різних гуртках: відвідували художню студію при Будинку піонерів, туристичний гурток, спортивну секцію. З душевною теплотою згадують брати свого вчителя зі студії, який заохочував і розвивав творчі починання дітей-сиріт та дітей з бідних сімей.

Писала раніше про вже досить відомих  митців  нашого міста. Сьогодні ж хочу розповісти про зовсім юного та цікавого  художника, майстра-краснодеревника Ігоря Мельника. Недавно познайомилась з ним, справив на мене дуже приємне враження, сподобались і його роботи.

Домовились про зустріч в його майстерні.  Оскільки ніколи раніше не бачились й майстерня знаходиться в одному з закапелків великого подвір'я Художнього училища, сама б я дороги туди не знайшла.  Біля входу в училище мене зустрів симпатичний рудоволосий молодий чоловік з пишною шевелюрою. Невимушено посміхнувся і провів до своєї майстерні. В аудиторії було тихо, затишно і дуже світло. На стінах розвішані роботи учнів, стоять мольберти, на одному зі столів - ввімкнений ноутбук. Ігор показав мені на комп'ютері свої сфотографовані роботи, розповів про  заплановану  персональну виставку. Згадав кілька історій з дитинства, як почав творити. Спілкуватись з ним легко - Ігор спокійний та ввічливий,  з жвавим ясним поглядом. Емоційний  і водночас скромний.

Народився майбутній художник 21 лютого 1985 р. і зростав у Стрию.

Малим не просто розмальовував, а копіював малюнки замальовок, які йому купували батьки, в альбом. Лише тоді розфарбовував власні копії. Мамин рідний брат добре малював, хоч не мав спеціальної освіти, йому добре вдавалися графічні роботи. Хлопець любив спостерігати, як дядько малює, згодом і сам захопився малюванням. Прадід був майстерним різьбярем-самоуком. То ж талант до творчості передався майбутньому художнику та його сестрам у спадок.

Петро ОбальМинає 110 років з дня народження заслуженого діяча мистецтв України Петра Обаля, який довший час жив і працював у нашому місті. Творчий спадок митця налічує понад 700 робіт у різних жанрах графіки, малярства і прикладного мистецтва, які на сьогодні є гордістю музейних та приватних збірок у Стрию, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Києві, а також у Польщі та США.

Творчий доробок цього непересічного в українському мистецтві художника, з перспективи часу, спонукає пильніше придивитися до його життя і творчості.

Народився Петро Павлович Обаль 19 квітня 1900 року в селі Ободівка, що на Тернопільщині. Змалку захоплювався малюванням. Батько не перечив синовому захопленню, але й не заохочував його.

Петро Обаль не став хліборобом, як його батько, хоча отримав у спадок 2 морги поля. Хлопець прагнув вчитись і вступив до гімназії. Перша світова війна припинила науку. Разом із січовими стрільцями П. Обаль опинився у таборі для полонених у Тухолі. Вдалося вижити. П. Обаль мріяв здобути професійну освіту, багато малював. У Львові він деякий час брав уроки у скульптора Андрія Коверка. Завдяки йому влітку 1921 року вступив у Краківську Академію Красних Мистецтв. В академії Петро Обаль студіював у класах професорів Владислава Яроцького та Теодора Оксентовича, які викладали малярство і графіку. Особливо надихнула на творчу працю графіка видатного польського митця, майстра ксерогравюри В. Скочеляса. Дереворіз став улюбленою графічною технікою художника, що принесло йому заслужене визнання.

anchor