Пензель

us_02До вашої уваги розповідь відомого мистецтвознавця Григорія Островського про нашу землячку - талановиту жінку, якій на долю випали непрості випробування, але яка змогла зберегти незламність духу і життєрадісність, віру в людей і щирість серця.

Уляна Слюсар народилася 23 червня 1956 року в Стрию. Свого часу, будучи студенткою архітектурного факультету Львівської політехніки (1973-1978 рр.), будуючи грандіозні плани на майбутнє, вона  і не здогадувалася, що доля готує їй фатальне піке, з якого духовно неушкодженими виходять лише одиниці. Але вона не зламалася, а – відтепер прикута до візка – мужньо долає проблеми і заряджає своїм оптимізмом та вірою в себе оточуючих. Разом з тим  спадає на думку, що є люди, які свою життєву пасивність і неспроможність намагаються пояснити тим, що їм вчасно хтось не допоміг чи, що у них просто була нелегка доля...

У писаннях древніх читаємо, що три речі залишаються таємницею: шлях орла в небі, шлях змії на скалі, шлях до серця жінки. Можливо є ще одна загадка? Шлях людини в мистецтво? Де, коли і яким чином виникла здатність творчості і яке розташування небесних світил сприяє появі художника?

us_01Уляна Слюсар народилась і виросла в Стрию, а вперше зіткнулась з мистецтвом завдяки художникові і прекрасному педагогу Роману Ганкевичу. Сумніваючись у виборі між архітектурою і прикладним мистецтвом, схилилась до першої. Навчалась у Львівській політехніці, після закінчення працювала кілька років у Чернівцях, потім вчилась в аспірантурі і все ж не в містобудівництві знайшла своє покликання.

А втім, хто знає, як склалась би творча і життєва біографія Уляни, якщо б не втрутилась владно доля і зробила за неї вибір. Здавалось би, що за крутим поворотом дороги її чекають лиш сутінки і повільне згасання, але, пробившись крізь них, художниця здобула і світло творчого горіння, і радість перших перемог, і життєву перспективу.

Для цього потрібні були не тільки обдарованість, але і неабияка мужність і духовна стійкість.
Наперекір всім життєвим обставинам Уляна Слюсар працює багато, наполегливо, викладаючись до кінця, як і личить істинному художнику, а не дилетанту, що заповнює своє дозвілля. В кінцевому рахунку художник - це не просто професія, але перш за все покликання, це не тільки і не лише сума тих чи інших професійних навиків, а стан душі.

Остап ОброцаНа двадцятому році незалежності Остапові Оброці виповнилося б 80. А він назавжди залишиться 48-річним, яким відійшов у вічність восени 1979 року.

Народився Остап Оброца 22 червня в 1931 року в селі Добрівляни на Стрийщині. Вищу освіту здобув в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова у Львові за спеціальністю «Ілюстрація та оформлення". В доробку художника — акварелі, рисунки, екслібриси та станкові ліногравюри. Оформив художник ряд книг, зокрема прозу Бориса Загорулька вірші Віктора Романюка, роман «Повія» Панаса Мирного, працював він також в галузі прикладної графіки.

Становлення Оброци художника відбулося на початку 60-х років. Перші твори станкової графіки перебували під впливом естампів відомого Стрийського художника Петра Обаля. Контрасти чорного й білого, лаконічна побудова рисунка різцем. В ранній період творчості П. Обаль створив своєрідний диптих в техніці дереворізу — «Портрет матері» й «Портрет батька». Подібний диптих створить і О. Оброца. Поступово він вдосконалює, збагачує свою техніку, вводить декоративні елементи.

На той час Львів славився як центр графічного мистецтва. Ще жила Олена Кульчицька, активно працювали Леопольд Левицький, Ярослава Музика, Стефанія Гебус-Баранецька, Софія Караффа-Корбут, Валентин Бунов, Семен Грузберг, Зіновій Кецало, Маргарита Старовойт. Водночас з Оброцою все більше заявляли про себе Іван Крислач, Володимир Овчинников та молодий Євген Безніско.

Поступово все більше О. Оброца захоплюється малими графічними формами, зокрема екслібрисом. Тут він поступово стає визнаним майстром. Створив художник за нетривалий творчий період понад 150 книжкових мініатюр. Багато з них є справжніми шедеврами вітчизняного графічного мистецтва. О. Оброца використовує лупу, різці для мідьорита й дереворита при створенні мініатюр на лінолеумі. Вони вражають глядача філігранною обробкою деталей, ним можна довго любуватися, довго їх розглядати.

22 червня виповнилось би 80 років з дня народження Остапа Оброци. Художник був уродженцем с.Добрівляни на Стрийщині, а мистецьку школу закінчив у Львові. Під впливом знайомства та дружби з відомим митцем Петром Обалем розвинувся його талант і бажання шукати й творити.

Він залишив нам прекрасну спадщину, яка налічує 350 творів графіки, акварелі, станкового і монументального живопису. О.Оброца був уславленим майстром екслібрису. 109 робіт цього жанру вийшла з-під його руки і кожна з них – оригінальна та мистецьки довершена. Картини славного стриянина займали гідне місце на міських, обласних та всеукраїнських виставках. Його ім'я згадає чи не кожен, хто нині бере до рук книги П. Мирного і М. Стельмаха, художньо оформлені Остапом Оброцою.

Добре відома його творчість і за межами України. Репродукції його творів побачили світ на сторінках книжки „Квітучі береги", виданої в США. Кожен його твір хвилює, примушує думати про місце і роль людини в світі, про боротьбу добра і зла, про глибинний зв'язок з материнською землею, про працю для неї – натхненну і самовіддану, якою горів і сам Остап Оброца.

Особливе місце в галереї художника займає образ жінки. Насамперед – матері. У щоденнику О.Оброци знаходимо такі рядки: „Як постаріла моя дорога мама! Аж страшно подумати, що мамі вже 70 років. Я все чомусь пам'ятаю її тридцятишестирічною... О час! Невмолимий час!" Мати художника все життя вишивала, а він пристрасно любив і до самої смерті носив помережану її руками сорочку – навіть у ті часи, коли вишиванку забороняли...

Мирон Нестерчук«Кожна людина вибудовує в своїй душі острів пам'яті, щоб упродовж всього життя повертатися туди, гортати сторінки спогадів, забуваючи прикрощі — згадувати найкраще. Щоб воно зігріло й додало сил на життєвому шляху. Одна з моїх картин саме так і називається — «Острів пам'яті», але до неї пролягла довга дорога.

Народився я в селі Сильно, тепер Ківерцівського району, на Волині у сім'ї Марини та Матвія Нестерчуків. Батьків своїх не пам'ятаю: вони загинули наприкінці війни, коли мені ще не було й 2-х років. Через рік помер від дифтериту й мій старший брат Виталько. Виховувала мене баба Степанида, батькова мати. їй я завдячую, що не попав у дитбудинок, що не помер по війні з голоду й холоду, і коли є щось доброго в моїй душі й моїй праці,то це передусім — від неї.

Кажуть, народжених у великі свята Господь обдаровує талантом. Цю думку підтверджує і приклад Зеновія Куйбіди— художника, директора й засновника cтрийської Школи мистецтв.

Нащадок запорізького козака, який невідомо чому поселився в нині уже селищі Букачівцях — одному з "кутів" знаменитого чотирикутника: Галич-Рогатин-Бурштин-Букачівці, він побачив світ на свято Стрітення Господнього 1949 року. Згідно з церковними святцями, дитину мали наректи Трифоном чи Ізидором. Але тато — швець і мама — домашня господиня уподобали для сина (старшою була донька Стефанія) ім'я, що означає Богоугодний і походить від головного давньогрецького бога Зевса.

Хоч батьки вважалися простими людьми, інтуїтивне передбачення не зрадило  їх. У Зеновія щедро поєдналися богатирська міць тіла і художній талант розмаїтої палітри. Від усвідомлених літ дитинства хлопець захопився малюванням і вже в шкільному віці копіював олійними фарбами відомі картини так досконало, що не одразу було відрізнити копію від оригіналу. Випробовував і свою творчу фантазію.

Довідавшися з газети про набір до Решетилівського художнього училища на Полтавщині, 15-річний підліток сам-один звіявся туди, звідки через два роки привіз диплом. Потім була військова служба. Відтак — п'ять років стаціонарного навчання у теперішній Львівській Академії мистецтв.

anchor