Бачила роботи Ігоря Боднара на кількох виставках, які відбувались в Стрию, багато про ньогоbodnar1 чула теплих слів  від людей, які близько знали митця, зокрема від учасників мистецького об'єднання "Стрий-ко". Вважаю, що краще за людину, яка співпрацювала й товаришувала з художником багато років, не розповість про нього ніхто. Тому дозволю собі цитувати міркування професора Ігоря Голода, проректора Львівської національної академії мистецтв.

"Твори Ігоря Боднара неодноразово надихали мистецтвознавців, критиків, літераторів на розмову власне про світи — космос українського національного мистецтва. Та й сам митець — особистість щедро обдарована талантами (художник, поет, педагог) — не інакше як з космічних позицій творчості визначив власне місце: "Я уродженець Стрия, мешканець Всесвіту, Син України".

Популярність "космічних" визначень щодо творчості зумовлена, очевидно, як історично-логічним, так і емоційно-чуттєвим досвідом спілкування людини з мистецтвом. І дійсно, аналізуючи індивідуальну манеру, творчий здобуток того чи іншого митця, ми часто приходимо до висновку, що перед нами окремий, доволі втаємничений для загалу світ, в якому відбуваються надзвичайні процеси. Спалахують нові ідеї, народжуються теми й образи, з безодні памя'ті виринають дивні на перший погляд асоціації, що пізніше відбиваються на полотні, аркушах паперу, в камені більш звичними для нас матеріалізованими засобами і формами.

Але окремішність космосу творчої особистості не означає (яскравим прикладом є саме життєвий і творчий шлях Ігоря Боднара) її від'ємності від земного буття, від людей. Митець значно гостріше відчуває генетичний, духовний зв'язок з родиною, народом, нацією, які дали йому життя, виявили дарований вищою силою талант, навчили творити рідною мовою, незалежно від того, якої художньої форми вона набуватиме. Справжній митець має своє національне коріння, в якому б широкому всесвіті культур, мов, звичаїв він не перебував, навіть якщо прагне промовляти до всього світу одразу...

Ігор Боднар народився в січні, на самому початку трагічного 1941 року в Стрию на Львівщині, а тому цілком логічно, що його творчі світи, його мистецький космос складалися серед чудової природи Прикарпаття, про що він значно пізніше напише:

Я родом із світанку
З вишневого саду,
Що буйно розцвів
Білим снігом у січні.

У родині, яка могла похвалитися багатьма талановитими митцями-аматорами, особливо причетними до його мистецького майбутнього були художньо-естетичні впливи матері, її ніжні поеми-вишиванки, народні пісні, оповіді. Трохи згодом долучиться потужний імпульс художнього середовища Львова, творча атмосфера інституту прикладного та декоративного мистецтва, де навчатиметься Ігор Боднар разом з Зеновієм Флінтою, Андрієм Бокотеєм, Іваном Марчуком, Любомиром Медвідем, Олегом Міньком, Ласло Пушкашем, багатьма іншими, чия доля і творчість писатимуть нову сторінку в історії українського мистецтва 20 століття. А ще буде Ярослава Музика — чисте джерело його творчих ідей, натхненник, яка встигла вогнем свого стремління запалити і його талант. А ще біль пам'яті, який не зникав, загострювався, "бо була й війна, голод, біда. Потім страшні дні сталінського терору. Чорна тінь, цей страх ще й досі десь ходить за мною..." — згадував Ігор Боднар. Такою ж "чорною тінню" на аркуші багатьох його графік лягла тема Чорнобилю — "чорного болю" України, незагоєного й досі.

Але, було й дитинство, і той "вишневий сад, що буйно розцвів білим снігом у січні", були дивосвіти, його казкові коні, які "полетіли через все життя в безконечний простір часу". Були пам'ятні зустрічі, друзі-побратими, які залишилися назавжди і ясним світлом своєї душі допомагали долати ту "чорну тінь". Можливо — це основні витоки Ігоря Боднара і саме про них він найчастіше думає сьогодні, коли з віком прийшла мудрість, врівноваживши у його спогадах емоцію і логіку.

Ігор Боднар прийшов у мистецтво наприкінці 1960-х років, коли ще доволі відчутним був відголосок вільної думки "шістдесятництва", ще діяла інерція потужного поштовху до національного відродження мистецтва і літератури. Нова генерація митців, молодих, жадібних до творення, до експерименту, прагнула відвертого діалогу з глядачем, бо мала що сказати. Так само й Ігор Боднар сприйняв свіжий подих культурної відлиги не інакше, як заклик до активної творчості. Щойно в 1965-му закінчив навчання у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, а вже наступного року його праці були експоновані на республіканській виставці молодих художників у Києві. Навряд чи вартує (переконаний, що такої думки притримується сьогодні й сам митець) шукати якихось особливих порівняльних критеріїв його тодішнього і сучасного мистецтва. Безперечно талановитий, зовні спокійний, врівноважений, а всередині бурхливо-творчий, він ще далеко не все знав, не все з власних задумів міг відтворити. Але одразу однією з найбільш прикметних його рис став потяг до самовдосконалення, до пошуку, до праці, а ще властивість критично оцінювати зроблене. Ця здатність бачити свої твори, самого себе ніби стороннім поглядом він збереже на все життя не лише як критерій оцінки, а й як засіб творчого поступу.

Як приклад можна згадати "Гуцульський танець" — одну з перших праць Ігоря Боднара, що привернули увагу. Він згадує, що той ранній його твір, представлений на обласній львівській молодіжній виставці, водночас і тішив, і викликав незадоволення. Цікавий ефект мистецтва - лише в експозиції, поміж численних творчих праць зумів він, молодий автор, достеменно пересвідчитися в тому, що не зміг ще справитися і передати шалений темп "аркану", отой гуцульський "космос", почуття рухів, якими був полонений під час численних мандрівок Карпатами. Але зрозумів і те, що має вчитися далі, має вчитися не тільки дивитися, а й бачити, насамперед, внутрішнім духовним зором.

Тому й звернувся молодий митець до джерел народної української культури, до фольклору, до вивчення народного малярства, вишивки, різьблення, ткацтва, вплив яких відчутний у його творах і сьогодні. Він вчився слухати природу, прагнув зрозуміти творення як процес гармонійного єднання людини з всесвітом, був захоплений власними відкриттями простих і складних істин, йому здавалося, що безмежний простір космосу-мистецтва починається одразу за вікном маленької майстерні.

...Весь простір всесвіту слухаю
Падаю і злітаю, молодю п'янію
Якийсь таємничий вселився в мене навічно
Слухаю Бога.

Композиції раннього періоду — це переважно монотипії. Ігор Боднар оперував засобами чіткого, свідомо обмеженого на деталі рисунку, в якому важливу роль виконувала контурна лінія. Олександр Федорук якось писав, що мистецтво "шістдесятників" було овіяне патетикою міфу про народ та його історію, особливо наприкінці 1960-х, коли кожному митцеві вже відводилася конкретна роль: одні славословили "проводирів нації", інші — "безіменних героїв". Ігор Боднар, який обрав об'єктом творчості саме "безіменних" героїв свого народу, теж не був чужий отому міфотворенню. Але тримався він зовсім неміфічних орієнтирів, які зросли на чітко окресленому в мистецтві "шістдесятників" національному грунті. Використовуючи традиційний чи унікальний символ, митець вдало доповнював його власним уявленням, часто імпровізував. Його творчість (писав Роман Яців у монографії про львівську графіку) багата сюжетними лініями і нестандартними образами, позначена своєрідним сприйняттям народної культури. Зближення з народним світосприйняттям виявилось у художника не лише у виборі тем, а йв оригінальній образно-пластичній концепції, що поєднала простоту образного мислення і професіоналізм його реалізації.

Тематичний діапазон творів Ігоря Боднара наприкінці 1960-х років був доволі широким. Попри відданість народним темам і образам, спогадам дитинства, він не уникнув і загального в ті роки захоплення новаціями. Згадаймо, хто з молодих художників експериментального спрямування не перейнявся, наприклад, космічною темою, що збуджувала фантазію, провокувала творчий "переклад" чисто інтелектуального змісту бурхливих подій. Однак, образи космосу Ігоря Боднара ні в одному з його творів не були зведені до рівня копіювання чи наслідування легко вгадуваних об'єктів. Космічний світ його графіки (серія "В космічному оркестрі", "Космічні звуки") створювався у тих же ментально близьких і зрозумілих параметрах народних світів — родини, батьків, природи, диво-квітів, птахів, зоряного неба, планет-писанок, до яких завжди перекинуто символічну драбинку. Одна з кращих для мене праць цього тематичного (космічного) кола - "Планета Маківка" (щоправда, дещо пізніша, з "Легенд дитинства") дає уяву і про суто художні, формотворчі засоби, якими користувався митець. До них належить майстерне, базоване на тонкому відчутті культури наїву, оперування все тими ж формами народного мистецтва. Чітко окреслені, ніби апліковані силуети виразно прочитуються на локальному тлі, а їх площинне трактування наближує графіку Боднара до двовимірного світу української народної картини або народної ікони.

Традиційно для того часу "його зауважили скоріше літератори, ніж критики", писав Володимир Яворівський і був правий, бо й тематика, яка хвилювала молодого талановитого графіка була дуже близькою літературі. Отож, цілком логічним стало те, що першу персональну виставку митця уладнали у Львівській спілці письменників 1969 року на радість численним прихильникам його таланту. Але, експозиційне життя виставки тривало лише один день! Спеціальна ідеологічна комісія (невід'ємна реалія суспільного і культурного життя бувшого СРСР) без довгих вагань знайшла у творах Боднара і формалізм, і примітивізм, і шкідливі соцреалістичному мистецтву "ізми"...Очевидно, що невдача була закономірною, бо наважився на неї митець у складний час, коли піднімалася нова хвиля антинаціональної і антидемократичної реакції, а в пресі шельмували твори й імена багатьох талановитих митців і літераторів. Кожну нову думку, кожну нову індивідуальність оцінювали насамперед під ідеологічним кутом зору. Та й сам він в одному з пізніших інтерв'ю дасть цілком логічне пояснення "провалу" тої першої виставки: "Хоч зовнішньо я виступив як художник, а не політик, це все ж таки був вияв протесту проти існуючого устрою".

Після першої невдалої, з незалежних від нього причин, спроби поспілкуватися на творчому рівні з глядачем, Ігор Боднар довший час не наважувався на персональну виставку, бо наступна відбудеться аж у 1985 році. Так починався наступний період його творчості в якому особливе значення мала свідома, як влучно назвав її Михайло Косів, "втеча в дитинство". Що ж вона означала? Перш за все звернення до спогадів дитячих років, до образів і асоціацій, які були здатні відновити душевну рівновагу, допомогти повернутися до звичного ритму творчості, відбудувати грубо зруйновану модель щирих людських взаємин. Хоч це і не була ізоляція від життя (його твори експонувалися на різних виставках), але справжня творчість відбувалася лише у майстерні, за своєрідними "духовними мурами", якими він оточив себе добровільно і свідомо. Збудував справжнісіньке, на зразок середньовічного Львова , місто власного мистецтва, в якому "міське право" отримали і його творчі фантазії, і гіркі спогади, але, насамперед, прекрасні образи дитинства, що несподівано стали новим джерелом натхнення. Тільки в тому "місті" міг думати, працювати і говорити вільно.

Твори тих п'ятнадцяти (1970—85) років цілком могли б стати об'єктом окремого дослідження, настільки вони розмаїті, оригінальні, промовисті і, водночас, можливі для об'єднання у кілька серій. Серед них винятковою є "Легенди мого дитинства" — прекрасна елітарна добірка української графіки, створена засобами двох, напевне основних творчих виявів Ігоря Боднара — графічно-пластичного і образного. Перший базувався, зрозуміло, на майстерному володінні різними техніками — монотипією, офортом, ліногравюрою, літографією, мідьоритом, меццотинто. До арсеналу виконавських засобів митця належало і майстерне комбінування різними технічними прийомами, а також його особистий винахід -техніка нанесення зображення за допомогою валків, яка створювала особливу музичність, ефект плавного переходу, "перетікання" окремих деталей композиції.

Щодо образно-тематичного вирішення серії "Легенди мого дитинства", зауважимо інспірації з царини народного мистецтва ("Сад дитинства"), знаково-символічне вирішення тем філософського плану ("Диво-дерево", "Планета Маківка"), антропоцентризм творів, в яких відчутні спроби портретування    ("Дід і птаха", "Відлуння"). Тоді ж була започаткована тема (теж, до речі, причетна до "Легенд дитинства"), яку Ігор Боднар втілив у творах особливо чуттєвих. Роман Горак писав: "До нього прийшли білі коні. Як у далекому дитинстві… Можливе, що що цей образ був чимось сильнішим, аніж просто спогад. Можливо, вартує прогін і певні паралелі з українською літературою тих років, в якій критики зазначали життєвість "сільської прози" — неофіційного, але популярного прозаїчного і поетичного жанру. Очевидно, саме тому він добирав майже казкові пейзажі для створюваних "білих коней", найбільш мелодійні, образні назви -— "Спогади про мрію", "У зимову ніч" -— які підсилювали елегійний характер графічних аркушів.

На зламі 1970—80 рр. Ігоря Боднара можна окреслити як цілісну, і, водночас, різнобічну творчу особистість. Поряд з графікою його літературний талант знайшов вияв не лише у збірках оригінальних віршів, а й в ілюструванні улюблених ним творів Василя Стефаника ("Про хлопчика, що його весна вбила", "У воздухах плавають ліси"), Івана франка ("Баба Митриха", "В шинку"), Поля Верлена ("Осіння пісня"), Лесі Українки ("Забута тінь"). Ще одне джерело — український фольклор — стало основою для творів на тему народних прислів'їв, приказок "Мудрий мужик гускою оре", "Адам у раю жив і то згрішив", "У дурного півня дурна і пісня". Митець звертався також до портретного жанру, створив цілу серію мініатюрної графіки, до якої увійшли екслібриси, шаржі, рисунки-експромти. Все, що позитивно характеризувало Ігоря Боднара на початку 1980-х років - активність його творчої праці, значний доробок, сміливе звернення до різних жанрів графічного мистецтва говорило про наближення важливого і відповідального моменту, яким стала персональна виставка його творів. Вона експонувалася двічі. Спочатку в 1985 р. в його рідному Стрию з нагоди 600-ліття міста, а в 1987 році у Львові і мала великий успіх. Митець і сьогодні згадує, що все його єство переповнювала радість від того, що відбулася прилюдна реабілітація юнацьких мрій, були нарешті визнані його талант і гідно вшановані результати тривалої праці.

Упродовж 1987—90 років твори побачила широка аудиторія шанувальників графіки України і зарубіжжя, зокрема на виставках у Львові до 130-річчя з дня народження Івана Франка (1987 р.), Києві до 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка (1989 р.), у Вільнюсі (1989 р.), Нью-Йорку(1990 р.), Сан-Нікласі у Бельгії (1991 р.).

Час сказати про те, що Ігор Боднар формувався у середовищі видатних львівських художників — Леопольда Левицького, Олени Кульчицької, Петра Обаля, Данила Довбошинського, Карла Звіринського, які безперечно мали значний вплив на його мистецьке становлення. І все ж, важливу (якщо не головну) роль у його житті відіграли дві жінки — мати Ірина Іванівна і видатна мисткиня Ярослава Музика.

Немає сумніву, що поетична творча особистість матері першою вплинула на його мистецьку долю. Йдеться, насамперед, про пріоритет виняткового ставлення до творчості, як до засобу самореалізації і духовного спілкування з людьми. Кілька виставок її вишиванок, що завжди мали поетичні, образні назви — "Сонце низенько" (рушник), "Волинський пейзаж" (полотно), "Золотий вересень" (тканина "Недоспівана пісня" (доріжка) мали великий успіх. Знавці мистецтва зазначали, ще для неї властиве особливо емоційне розкриття образу, використання нових колористичних акцентів, пошук оригінального образного звучання, здавалося б традиційних форм народного мистецтва.

Материнська тема, образ матері отримали у творах Ігоря Боднара напроч^ змістовне і естетичне втілення. Практично не вдаючись до портретування, він присвятив їй цілий ряд прекрасних графічних композицій, ідучи вже звичним шляхом знакової матеріалізації символів, якими для нього стали, насамперед, її прекрані вишиванки. Як тут не згадати твір "Рушники матері" із серії "Легенди мого дитинства", суть якого Ігор Боднар охарактеризував так: "Буду я жити і працював доти, допоки високо у голубому небі, над золотом пшениць пролітатимуть журавлі -— рушники, вишиванки моєї матері".
Вплив Ярослави Музики, якому Ігор Боднар був підкорений від перших хвилин знайомства, спілкування з нею, так само виявився не лише (а швидше, не насамперед) на рівні формування виконавської майстерності. Ігор Боднар і пізніше вже зрілим, відомим майстром звертався до її настанов, які заслуговують скоріше на визначення життєвої філософії. Саме від Музики можна вести паралелі до зміст, багатьох його творів, до переваг творчого процесу над кінцевим результатом. У листі до нього в 1969 році вона фактично визначила цю власну філософську концепцію "Хто зна саме чи надія і стремління не є ціллю життя". Сьогодні маємо прекрасну нагоду пересвідчитися, що сповідуване музикою "стремління" стало чи не головним сенсом життя і творчості Ігоря Боднара.

Наша уява про його творчі світи була б неможливою без поезії, настільки співзвучній його графічним творам, що відчуваєш себе у полоні, здається, подібних художніх прийомів, серед яких однаково дієвими є метафоричність, знак і символ, здатність вкладати великий задум у малу, компактну форму художнього виразу, образний світ часто наповнений тими ж асоціаціями, спогадами, враженнями. Це наприклад, присвяти найдорожчим, "найважнішим" у його житті людям  — Ярославі Музиці ("Свічечка, що догоряла..."), доньці Оксані ("Розквітали вишні у саду.." Марії Приймаченко ("Лев, як квітчасте сонце..."). До кращих належать, на мій погляд вірші, присвячені знову ж таки матері. Цікаво, що цей образ, як у графіці, так і в поезії, завжди оповитий пейзажним і символічним орнаментом:

Мама
Літо своє вишивала.
Над полем,
Над болем,
Пролітало бабине літо рушниками

Саме тому однією з найміцніших композиційних ланок, що єднає практично всі "дієві особи" поетичних "картин" Ігоря Боднара є природа. Здається, з дивовижною легкістю він словотворить український пейзаж, який то домінує, то доповнює композиційно-змістові акценти твору. Чимало його віршів можна віднести до пейзажної лірики:

Поле -
Червоного маку заспів
Шепоче тиха собі загадковість...

Не вдаючись до звичних римувальних розмірів, Ігор Боднар створює власну вільну ритміку коротких фраз, навіть окремих слів, сплітаючи їх у дивовижні мелодії, часто підпорядковані баркарольній амплітуді емоційних коливань:

Слухаю Баха
Весь простір всесвіту слухаю
Падаю і злітаю
Молодію і п'янію...

"Кольористика" поетичних мініатюр близька тактовним барвам його графічних праць. Часто — це м'яка пастельна гама:

Колиска любить ніжитися в теплих долонях,
Що лагідно притуляються до її берегів...

Але зустрічаються й чисто живописні, активні відкритими кольоровими зіставленнями, поетичні замальовки, наприклад:

Кричали городи стиглими гарбузами,
Через перелази перелазили,
Котилися по видноколу жовті кулі — гарбузи... ,

або як у вірші, присвяченому Марії Приймаченко:

Лев, як квітчасте сонце,
Шість корів рогатих пасе.
Трубить синє небо
Вербі про крила фіалок...

Роман Кудлик зауважив ще одну характерну рису поезії Ігоря Боднара, в якій є щось від творчості давньокитайських, давньояпонських поетів-мудреців, які творили поетичні мініатюри-натяки, за якими стояв добре осмислений і продуманий ними великий світ людської душі. Можливо, поважну роль відіграли вільна мелодика, однаково властива для українських і далекосхідних віршованих мініатюр, подібність символів, ніжна "акварельність", як виявляється цілком придатна для розкриття глибинного змісту, ідей єдності людини з природою:

Гілка яблунева, Зашарівшись уся
Cвою руку мені простягла.

...Творчий світ Ігоря Боднара — це безперечно й педагогіка, в якій він знайшов прекрасну можливість продовження власних мистецьких пошуків..." Навчаючи студентів Львівської академії мистецв, пройшов шлях від викладача до професора. У своїй викладацькій практиці ставив собі за мету виховати митця, розвинути його образне мислення, в якому поважне місце посідають логіка та емоція. "Учитель — перш за все особистість, яка поєднує в собі Людину і Митця.Це світло, що визначає напрямок руху, це — магічна притягальна сила, яка надихає і формує учня. Це — добро, щирість, терпіння і довіра, і вимогливість, а ще — дзеркало, в якому учень може побачити своє майбутнє" (Ігор Боднар).

Напружений ритм роботи, переповнення цікавими ідеями, які лягали в основу його нових мистецьких та поетичних творів, було стилем життя Ігоря Боднара.

19 січня 2011 року його не стало... Поховали митця у Львові на Личаківському кладовищі. Пам'ять про нього назавжди залишиться в його творіннях.

За матеріалами альбому Ігоря Голода "Ігор Боднар. Графіка. Малярство" (2001)

та  спогадами голови мистецького об'єднання "Стрий-ко" Дарії Михаць

Сподобалась стаття? Поділись нею в мережі!
anchor