22 червня виповнилось би 80 років з дня народження Остапа Оброци. Художник був уродженцем с.Добрівляни на Стрийщині, а мистецьку школу закінчив у Львові. Під впливом знайомства та дружби з відомим митцем Петром Обалем розвинувся його талант і бажання шукати й творити.

Він залишив нам прекрасну спадщину, яка налічує 350 творів графіки, акварелі, станкового і монументального живопису. О.Оброца був уславленим майстром екслібрису. 109 робіт цього жанру вийшла з-під його руки і кожна з них – оригінальна та мистецьки довершена. Картини славного стриянина займали гідне місце на міських, обласних та всеукраїнських виставках. Його ім'я згадає чи не кожен, хто нині бере до рук книги П. Мирного і М. Стельмаха, художньо оформлені Остапом Оброцою.

Добре відома його творчість і за межами України. Репродукції його творів побачили світ на сторінках книжки „Квітучі береги", виданої в США. Кожен його твір хвилює, примушує думати про місце і роль людини в світі, про боротьбу добра і зла, про глибинний зв'язок з материнською землею, про працю для неї – натхненну і самовіддану, якою горів і сам Остап Оброца.

Особливе місце в галереї художника займає образ жінки. Насамперед – матері. У щоденнику О.Оброци знаходимо такі рядки: „Як постаріла моя дорога мама! Аж страшно подумати, що мамі вже 70 років. Я все чомусь пам'ятаю її тридцятишестирічною... О час! Невмолимий час!" Мати художника все життя вишивала, а він пристрасно любив і до самої смерті носив помережану її руками сорочку – навіть у ті часи, коли вишиванку забороняли...

Образ матері набув у творчості Остапа Оброци і філософського узагальнення – наприклад, у картині „Степом, степом", створеної за мотивами відомої пісні.

Мандрівка по Гуцульщині, зупинка в Криворівні дали можливість художникові глибше пізнати стежки І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки. Очима всіх земних чеснот він дивився на гори, на Черемош, на гуцулів. Саме там народився задум ліногравюри „Мелодія гір", на якій дівчина-гуцулка зі скрипкою в руках творить гімн земній красі.

Часто у своїй творчості митець звертався до фольклору. За мотивами українських народних пісень виконано гравюри „Ой зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя", „Ой на горі женці жнуть".

Він добре знав історію України, був по-справжньому закоханий в її прадавню культуру, умів запалити своєю любов'ю інших, заронити її зерна в дитячі серця. Завдяки йому кристалізувалися життєві ідеали дочки Уляни і сина Ігоря. Саме ці найпрекрасніші порухи душі, прищеплені дітям, відображені в картині Остапа Оброци „Моя донечка"...

Більше 30 літ минуло, як відійшов художник у вічність. Уночі з 20 на 21 листопада 1979 згасла його свічечка.
Два роки не дожив до піввікового ювілею. Одинадцять літ не дожив до волі... Ще один запис у його щоденнику: „Мені сказали: ти потрібний людям!". Приємно! Працювати хочеться!".
Є якась дивна закономірність у тому, що найталановитіші відходять надто рано. Як Остап Оброца.
Залишилася світла пам'ять і чудові, натхненні твори віртуоза пензля і різця.

 «Кожна людина після себе старається залишити якийсь слід. В першу чергу дітей, які продовжують рід. Інші, в яких нема дітей, хоч дерево посадять. Для митця дітьми являються його твори, народжені в ще гірших муках, ніж народжують дітей.»

(О.Оброца «Щоденник» 1974р.).

Сподобалась стаття? Поділись нею в мережі!
anchor