Сьогодні, 20 червня, минає 100 років з дня народження самобутньої майстрині української народної вишивки, стриянкиІрини Ольшанської.

Нитка до нитки, колір до кольору і оживає навколишній світ яскравими неповторними узорами. Жіноче обличчя, освітлене білизною полотна, схилене над вишивкою. Усі сподіванки і мрії, барви лісу, лугу і поля мають зацвісти на тканині квітами, спалахнути зорями і замерехтіти метеликами, одне слово, ожити в образному вирішенні і стати твором мистецтва. Жіноча уява, наче березнева брунька, що повна вщерть творчого цвіту, розбрунюється неповторною гамою на сорочці чи рушникові, подушці чи серветці, доріжці чи настільнику.

Ірина Михайлівна Ольшанськавишивальниця самобутня. Її творчість позначена пошуком, оригінальним вирішенням узорів, неабияким мистецьким темпераментом.

Троянди і виноград на вишитій нею серветці ніби доповнюють думку Максима Рильського про красиве і корисне - цих два крила гідності людської. Червоно-чорними нитками вишиті зорі на рушникові, від якого віє справжньою художницькою довершеністю і плавність ліній. Комплекту сетветок виконаних яворівським узором, властива бездоганна техніка, вдалий добір кольорів. Подібне враження справляють дві подушки, виконані гладдю і низинкою, де творча наснага вишивальниці переросла у справжнє мистецтво, що чарує уяву і зір.

Ніжний візерунок вирішений хрестиком ліг на серветку, яка стала неоціненною прикрасою кімнати, що вже давно перетворилася у своєрідний музей. Таким же високохудожнім твором є вишита низинкою на темносиньому фоні доріжка.

У домашньому музеї Ірини Ольшанської не лише власні твори. Тут зібрано чимало вишивок з інших областей України. Це чоловічі і жіночі сорочки, блузки і рушники, подушки і серветки. Вивчаючи узори чи то за технікою виконання, чи то за територіальною належністю, вишивальниця робить цікаві узагальнення і висновки. Якраз дослідженню узорів і їх класифікації Ірина Михайлівна присвячує весь свій вільний час.

Відтворюючи в уяві сам процес творення, художниця з наукової точки зору пояснює причини мандрівок вишивок, зміни деяких кольрів, їх творче перевтілення на місцевий лад. Спільність історії слов'янських народів привела до спільності вишивок, подібності їх за візерунками і кольрами , в яких відбилися споконвічні сподівання на кращу долю. У давній вишивці переважають чорні кольори, у вишивці сучасній - світлі. "Сучасна вишивка порівняно ніби повеселішала" говорить Ірина Михайлівна.

У нарисі львівської поетеси Оксани Сенатович "Не гаснуть полотняні письмена" про творчість відомої вишивальниці є рядки: "Дім Ольшанської в Стриюодин з найбагатших. Йдеться не про вартість речей у буденних грошових вимірах, навіть не про чудову домашню книгозбірню мова про те, чому і ціни немає. Ірина Ольшанська зібрала прекрасну колекцію зразків народної вишивки з усіх етнографічних регіонів України. Під узорами, акуратно систематизованими, вказано місцевість, подекуди прізвища виконавців. Це велика азбука творення, по ній майстриня вивчала історію української народної вишивки. Сьогодні вчить читати по ній іншихмолодих, беручких,відданих улюбленій справі.

Уяву і зір чарують ніжні візерунки на вишитих рушниках, доріжках, скатертинах, серветках. Яка бездоганна техніка, який своєрідний добір ниток, яка фантазія! Кімната Ірини Ольшанської вже перетворилася у своєрідний музей української народної вишивки. Щось до болю знайоме в цих узорах, де фантазія переплетена з  з реальністю, де торжествує гармонія барв і в той же часнебачене".

"Вишиті рушники, каже майстриня,це пісні на полотні, які з сивої давнини, з полотна на полотно переносили жіночі руки, щоразу додаючи до них щось своє, збагачуючи їх новими узорами".


Щоб нащадки відали, як ми жили, воювали,
Як ми народжувались, як помирали на схилі віків,
Скільки ми рушників полотняних навишивали,

 Cкільки в майбутнє послали отих полотняних листів.

Ірина ольшанська добре знає орнаментику української вишивки, її жанри, стилі і напрямки. Це дає їй можливість компонувати нові узори, добирати сюжети і кольори, одне слово, творчо вирішувати багаті на фантазію задуми, які втілюються в самобутні мережива і візерунки, що зветься просто вишиттям, а вишиттяце любов, фантазія, робота душі, праця рук. Тому

В віках живе, не меркне наша полотняна вічність,
І прахом не стають, не гаснуть полотняні письмена.

Нинішнє вишивальницьке мистецтво вийшло на широку дорогу пізнання і творчого розвою. Республіканська виставка народних майстрів, у якій взяли участь стрийські вишивальниці, показала, що творитизначить примножувати традиції, вірити ущасливу жіночу долю, прославялти вишивальне мистецтво.

За участь у виставці Ірина Ольшанська нагороджена срібною медаллю і дипломом лауреата фестивалю.

Віктор Романюк. 1973 р.

Подібні матеріали:

Ольшанська Ірина Михайлівна

Ольшанська Ірина

Українська вишивка. Традиції і сучасність


Сподобалась стаття? Поділись нею в мережі!
anchor