Пропоную вашій увазі книгу, створену  відомим педагогом, засновником авторської школи у Львові, письменницею Марією Чумарною на основі українського фольклору –- "Рухливі розвивальні ігри для талановитих і кмітливих".
У збірку ввійшли 30 рухливих музичних ігор, які допоможуть батькам та вчителям організовувати дозвілля дітей таким чином, щоб кожна дитина включалися у гру всіма відчуттями, водночас тренуючи пам'ять, уяву, увагу, спостережливість.
Спробуйте разом з дітьми взяти участь у цих захопливих іграх.

Жила у нашому місті привітна, добра і дуже скромна жіночка - Ярина Добродій.  Проте за цією скромністю і лагідною вдачею важко не помітити надзвичайну працьовитість і талант.  Ярина Добродій – автор поетичних збірок «Таїна» (1986), «Диво з див»(2002) і «Божий дар» (2004). В своїх творах поетеса вміла заглянути у кожний куточок нашого сьогодення, дати справедливу оцінку всім його проявам, знаходила найкращі барви для змалювання картин природи, а також людських почуттів.

Ярина Добродій (Олена Михайлівна Тиндик-Міщенко) народилася в с. Васильківка на Дніпропетровщині. Дитячі роки майбутньої поетеси в часі війни проминули в Середній Азії. Проте вона назавжди душею зріднилась з Україною.
На долю Олени Михайлівни випало чимало труднощів і випробувань… Та ця чудова жінка пронесла через все життя доброту свого серця, любов до рідної землі.

В своїй автобіографії письменниця розповіла:

«Появилась на світ я в степовому краю, на Дніпропетровщині, наприкінці останнього місяця осені 1930 року. Батьки мої, як на той час, були дуже освічені: мама закінчила 5 класів, а батько…аж шість! Працювали вони в банку у райцентрі.У 1938 році мене повели до школи, але там сказали, що мені ще рано до першого класу, бо не маю восьми років, до них не вистачало… трьох місяців! Отакий тоді був «залізний» закон. Ледве умовили вчителів.

Чуттєвість облізла, мов риб'яча луска
під незворушно тонованим небом

Королівна Меб у будинку розпусти
я - той Адам, що лишає свій Едем


Не зітхай мій тімпан, кімвали мовчите
тиша знає власні мольфарські танці

Півдотики світла, обгорткове мито
нaйлонові безфалангові пальці


Її погляд, як поцілунок блюзнірства
мій подих терпкий & тьмяно- сріблястий

Стихійні глибини сакрального дійства
трояндово- оксамитові яства


Дзиґар іржавіючої порцеляни
смарагдовий моторошний резонанс

Опівніч розлито в Адамові плями
Меб- королівна тіней ~ леткий каданс


7/

Петро ОбальМинає 110 років з дня народження заслуженого діяча мистецтв України Петра Обаля, який довший час жив і працював у нашому місті. Творчий спадок митця налічує понад 700 робіт у різних жанрах графіки, малярства і прикладного мистецтва, які на сьогодні є гордістю музейних та приватних збірок у Стрию, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Києві, а також у Польщі та США.

Творчий доробок цього непересічного в українському мистецтві художника, з перспективи часу, спонукає пильніше придивитися до його життя і творчості.

Народився Петро Павлович Обаль 19 квітня 1900 року в селі Ободівка, що на Тернопільщині. Змалку захоплювався малюванням. Батько не перечив синовому захопленню, але й не заохочував його.

Петро Обаль не став хліборобом, як його батько, хоча отримав у спадок 2 морги поля. Хлопець прагнув вчитись і вступив до гімназії. Перша світова війна припинила науку. Разом із січовими стрільцями П. Обаль опинився у таборі для полонених у Тухолі. Вдалося вижити. П. Обаль мріяв здобути професійну освіту, багато малював. У Львові він деякий час брав уроки у скульптора Андрія Коверка. Завдяки йому влітку 1921 року вступив у Краківську Академію Красних Мистецтв. В академії Петро Обаль студіював у класах професорів Владислава Яроцького та Теодора Оксентовича, які викладали малярство і графіку. Особливо надихнула на творчу працю графіка видатного польського митця, майстра ксерогравюри В. Скочеляса. Дереворіз став улюбленою графічною технікою художника, що принесло йому заслужене визнання.

У книги люди, наче бджоли в соти,
Знесли духовний, чародійний мед.
Сліпцеві очі ним потри, і в миг
Побачить сонце й голубі висоти,
Відчує мислі найстрімкіших літ.
Збагне людські страждання і турботи,
Поможе іншим темряву збороти,
Рвучи з очей пов”язки чорних лент!
Благословенна та ясна година,
Коли Буквар до рук бере дитина,
Коли читає „Кобзаря” юнак,
Коли Франка „огромнії сонети”
Підносять дух, коли говорять Гете,
Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.
 
Дмитро Павличко
 
Не дуже хочеться мені повторюватись, як важлива книга для людини, як важлива у її житті - написано про це досить, зрештою, якщо про це неодноразово говорять народна мудрість і визнані поети з письменниками, то що ще можу додати я?
anchor