Dara_KorniyДара Корній народилася 20 вересня 1970 року в селі Секунь Старовижівського району Волинської області. Закінчила журналістсько-редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (Українська академія друкарства нині).

Мама, виховує двох діток – Даринку та Максимка, яких вважає найвагомішим та найважнішим здобутком у житті. Працює у Львівській національній академії мистецтв. Дякуючи власним діткам, тобто складанням для них на ніч казочок, і відбулося її попадання в літературу. Пише для маляток (журнал "Ангелятко", "Ангеляткова наука"), для підлітків (журнали "Крилаті", "Однокласник") та, звісно, для дорослих, для всіх тих, хто ще й досі вірить в диво.

Захоплення – дохристиянська міфологія, праукраїнські вірування, етнографія, казки, народна музика, книги. Лауреат третьої премії конкурсу "Коронація слова-2010" за роман "Гонихмарник". Роман вийшов друком у видавництві "Клуб сімейного дозвілля", м. Харків. "Гонихмарник2 – її перший "дорослий" роман. Після його виходу у світ авторка здобула неофіційне звання "української Стефані Майєр".

Роман "Гонихмарник" був удостоєний відзнаки "Дебют року" від видання "Друг читача" та став лауреатом премії асамблеї фантастики "ПОРТАЛ-2011" - "Відкриття себе" імені В. І. Савченко.

Зустріч відбудеться традиційно в четвер, по вул. Я. Стецька, 3

Цього четверга літературна вітальня української книгарні "Ідея" підготувала зустріч з Надією Ковалик.

Наша довідка:

Надія Ковалик - філолог, член Національної спілки письменників України, лауреат премій імені П. Усенка, імені І. Котляревського та імені Б. Романицького. Лауреат премії Ірини Вільде за збірки оповідань та повістей "Відпусти мене" та "На сходах" 2008 року, лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс і пісенної лірики про кохання “Коронація слова – 2009″ за п'єсу "Несамовиті".

Автор книжок "Листопадовий сніг", "Зими не буде", "А ти мені люба", "Золотий день тижня", п'єс "Се ля ві...", "Тріумфальна жінка", "Хочу до мами"

Її п'єса "Неаполь – місто попелюшок" у постановці трупи Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької на чолі з художнім керівником, народним артистом України, лауреатом Національної премії України імені Т.Шевченка Федором Стригуном користується великим успіхом і завоювує дедалі більше глядацьких симпатій.

Зустріч відбудеться 22 березня о 17 год. по вул. Я.Стецька, 3

flag14 березня 1990 року, в рідному мені Стрию, вперше в Україні(за часів СРСР) був офіційно піднятий український прапор. До того дня жовто-блакитний стяг піднімався неодноразово в багатьох містах України, але саме цей випадок став особливим: вперше прапор замайорів не спонтанно, а на державній установі з ініціативи самої, хоч на той час ще радянської, влади. Також важливим фактом є те, що з цього дня він не знімався до сьогодні.

Вже зовсім скоро цю переломну хвилю підхопив Тернопіль, Дрогобич, згодом Львів, Івано-Франківськ та інші міста західної України. Загалом, наше місто відзначилось не вперше: ще на початку XX століття, 1-го листопада 1918 р., ще за часів Австрійської імперії, на щоглі біля Стрийської ратуші теж замайорів жовто-блакитний прапор ознаменовуючи нову епоху — добу збройної боротьби за молоду українську державу.

Ця подія мала феноменальне значення, як моральне, так і юридичне. Прапор – символ влади. Саме прапор піднятий на рейстагу в Берліні першим символізував перемогу, хоч на той час ще тривали бої. При втраті прапора – розпускається військова частина, яка допустила це. Прикладів значущості прапора – безліч. Мені прикро, що погулявши інтернетом, я практично не знайшов жодної згадки про те, що саме Стрий був піонером та авангардом прапороносців! Мені, як корінному стриянину було б приємно, щоб день Українського прапора відзначали 14 березня, хоч розумію, що 23 серпня – день внесення і освячення українського прапора в ВРУ, є не менш вагомим. Я з захопленням читав і слухав про події того дня, про те, як виконком ухвалив рішення задовольнити вимогу мітингувальників, як плакали та сміялися всі депутати та мітингувальники, як символічно над щойновивішеним прапором закружляли в небі журавлі…

Nemyra"Все навколо набрало нереальних кольорів, ритму, запаху. І тільки Дарка була реальною. Стояла, спершись до дерев’яної решітки з клематісами, солом’яний бриль на її голові розмалював обличчя і шию в ритмічні клітини. Суконка, салатового кольору, шо спершу видався мені диким, висвітлювала золотистими тінями і майже білими сонячними відблисками"

.Коли я шукала в неті інформацію про гостю наступних зустрічей, наткнулась на підпис під однією із статей: "Катерина Немира – педагог, скульптор, мама і бабуся", поміж тим жінка ця - володарка дивовижних талантів - скульптор, художник, керамік, прозаїк, котрий, як писала Надія Мориквас, пише "кольорові оповідання". 

Оповідання ці не читаються, а п'ються - одним довгим ковтком, історії, образи миготять перед вами калейдоскопом і залишають слід у пам'яті, тому якщо ви любите історії, написані самими звичайними словами - приходьте на зустріч у українську книгарню "Ідея", на вас чекатимуть 8го березня о 17 год по вул. Я.Стецька, 3

tetjanaУ четвер, першого березня, гостею української книгарні "Ідея" буде Тетяна Грунська - прозаїк та художниця.

Тетяна - авторка шести збірок новел:“Сільський роман. Міський роман”, “Дорожній роман. Роман на припоні”, “Грабіжник, або Чуже побачення” , “Роман речей” та повісті “Вероніка та її коханці”. Остання вийшла у серії “Повість” видавництва “Каменяр”.

Перша книжка вийшла з друку 2003 року. У липні 2009 року стала лауреаткою премії ім. П. Куліша (за книжку “Грабіжник, або Чуже побачення”). Про творчість письменниці можна дізнатись з есе Оксани Думанської “Тетяна Грунська та її романи” (портал “Книгобачення”). Мислить стисло, говорить мало — й пише лаконічно.

Літературними вчителями й найулюбленішими письменниками зі слів Тетяни були Антон Чехов та Григір Тютюнник.  Авторка читає свої новели, кажуть, артистично. Запрошуємо на зустріч о 17 год. до книгарні по вул Я. Стецька, 3

anchor