Наша творчість

Вибране з творчості наших земляків - відомих і поки що не дуже. :)

 

* * *


відпломеніли віршів торжества
відтліли на сакральних плитах квіти
за сутінок недоброго незла
зминаються рядки, яким не жити

вчорашні мрії золотять софіти
у тиглі снів кривавиться смола
немов жорстокі недолугі діти
кричать знадвору чистого єства

Знаєте людей, котрим все вдається?

Думаю, якби Василь Петрик прокладав залізничні колії, то б це давалось йому також легко, і не треба було б переживати за якість. Такий мій власний досвід з цим молодим і цікавим чоловіком. )

Ні-ні, якість ним прокладених залізниць я не перевіряла, проте декілька років тому до рук дісталась мала музична композиція, і вразило мене, що в Стрию хтось вміє щось зміксувати, а головне — цікавиться цим.

З того часу я думку змінила про стриян. І з радістю.

Щось я забалакалась. ) Читайте "Хруща". Гарного дня усім, і дякую Василю.

Хрущ

Створений ходити на обох,
забувши дома милиці - літав,
збагачений талантом, що дав Бог,
його як анальгін використав.

Співана депресіяДесь зо два роки тому хтось з користувачів Стрий.com.ua викладав у форумі вірші з категорії "творчість свата-брата" вірші Андрія Маринця

Я не можу сказати, що тоді була в захваті, читала зовсім іншу поезію (та й до цих пір читаю іншу), але зацікавило, що в моєму Стрию люди пишуть вірші. Більше їх не було, і ім'я це забулось на декілька років.

А недавно, при зустрічі старих знайомих, при розмові у стилі "яксямаєш", один з них витягнув чорненьку брошурку, і ім'я на обкладинці мені сказало, що мрії збуваються. )

Для тих, хто не читав його раніш — Андрій Маринець виріс, повірте. І якщо не залишить віршування, то маємо надію, що Стрий пишатиметься ще одним поетом.

Поет

Вже досить, колеги-поетики,
Карлякати задля естетики,
Легким пінопластом скрипіти.
Час брили граніту щербити.

 


на дні мого серця паперові вітряки,
там вони мелють брухт сьогодення.
розкажи мені казку із щасливим кінцем:
я потребую хоч краплю натхнення...

спроби побачити світло
у всьому миттєвому й вічному,
у чомусь незвідано чистому
і в пам’яті,
побачити світло
у кроках невпинних хвилин,
серед весняного гілля
на перехресті надій,
в порожніх долонях думок,
в мовчанні, яке не збагнути,
на мить зупинитись
і в комусь побачити світло...


* * *

заплетені в коси роки
втікають з-під пальців,
хизуючись власною
непереможністю,
і вмить осягаєш
свою безпорадність

німішої сцени не бачив...

* * *

Хоча може я помиляюсь. Може не сум. Може це просто тиха радість з життя, ці вірші, котрі не опливають вражаючими епітетами чи модними словами...

Я не знайома з паном Олександром Краєвим, але маю надію виправити цю помилку і колись зробити більшу і ширшу презентацію його віршів - у їхніх буденних словах дуже багато свята.  Я точно знаю, що і в інших містах є поети, котрі з різних причин збирають свою творчість у шухлядку, чи під скатертину, але мені не хочеться, аби таких було багато у моєму місті.

Сам про себе він говорить так: "Мене представлять мої вірші. Найбільшою втіхою є бачення того, як мої слова з паперу потрапляють в людські душі, залишаючись там маленькими вогниками. Дивом є розуміння того, що мої переживання, віддзеркалені у віршах, крокують десь поруч ще у чиїхось душах, змушуючи когось замислитись хоч на мить."

Обіцяю, що колись напишу про Олександра більше. Наразі знайомлюсь з ним через його поезію і пропоную вам також.

anchor