Співана депресіяДесь зо два роки тому хтось з користувачів Стрий.com.ua викладав у форумі вірші з категорії "творчість свата-брата" вірші Андрія Маринця

Я не можу сказати, що тоді була в захваті, читала зовсім іншу поезію (та й до цих пір читаю іншу), але зацікавило, що в моєму Стрию люди пишуть вірші. Більше їх не було, і ім'я це забулось на декілька років.

А недавно, при зустрічі старих знайомих, при розмові у стилі "яксямаєш", один з них витягнув чорненьку брошурку, і ім'я на обкладинці мені сказало, що мрії збуваються. )

Для тих, хто не читав його раніш — Андрій Маринець виріс, повірте. І якщо не залишить віршування, то маємо надію, що Стрий пишатиметься ще одним поетом.

Поет

Вже досить, колеги-поетики,
Карлякати задля естетики,
Легким пінопластом скрипіти.
Час брили граніту щербити.

 

 

А люди без вас добре знають
Красу своїх рідних країв.
І люди без вас покохають,
Не треба для цього віршів.

Поет має бути узором барвистим,
А не віковим забобоном.
Поет має бути для всіх благовістом,
А не пустодзвоном.

Поет має бути катівським мечем
І різати на живе.
Поет має бути соленим бичем,
Інакше нехай не живе.

Інакше най ліс не псує на папір
І білих гусей на пір'я.
Я теж цим фішив, та покаявся. Вір.
В руці вже не ручка - руків'я.

Поет —
Це стилет,
Це багнет,
Пістолет.
Бійтесь поета,
Адже вперед
По ваших скелетах
Крокує поет.

Он постояла та й трісла
Чиясь там плита надгробна.
А з духу поста зробилася пісня
І вже не його, а народна.



Сподобалась стаття? Поділись нею в мережі!
anchor