Жила у нашому місті привітна, добра і дуже скромна жіночка - Ярина Добродій.  Проте за цією скромністю і лагідною вдачею важко не помітити надзвичайну працьовитість і талант.  Ярина Добродій – автор поетичних збірок «Таїна» (1986), «Диво з див»(2002) і «Божий дар» (2004). В своїх творах поетеса вміла заглянути у кожний куточок нашого сьогодення, дати справедливу оцінку всім його проявам, знаходила найкращі барви для змалювання картин природи, а також людських почуттів.

Ярина Добродій (Олена Михайлівна Тиндик-Міщенко) народилася в с. Васильківка на Дніпропетровщині. Дитячі роки майбутньої поетеси в часі війни проминули в Середній Азії. Проте вона назавжди душею зріднилась з Україною.
На долю Олени Михайлівни випало чимало труднощів і випробувань… Та ця чудова жінка пронесла через все життя доброту свого серця, любов до рідної землі.

В своїй автобіографії письменниця розповіла:

«Появилась на світ я в степовому краю, на Дніпропетровщині, наприкінці останнього місяця осені 1930 року. Батьки мої, як на той час, були дуже освічені: мама закінчила 5 класів, а батько…аж шість! Працювали вони в банку у райцентрі.У 1938 році мене повели до школи, але там сказали, що мені ще рано до першого класу, бо не маю восьми років, до них не вистачало… трьох місяців! Отакий тоді був «залізний» закон. Ледве умовили вчителів.

А через рік (в 1939 р.) батька, після курсів в Одесі, направили в польське містечко Лєско, що на річці Сян, поблизу Перемишля. Там його призначили головним бухгалтером місцевого банку…
Нас поселили  (це після сільської хати!) в польському будинку на другому поверсі: квартира з балконом, ванною, меблями і… роялем.

Навчання мені довелось продовжувати саме в цьому містечку. Там я закінчила третій клас. У Лєско я вперше побувала в храмі (костел був розташований поблизу школи). Мої товаришки-однокласниці привели мене туди, дивуючись, як це я ніколи нічого подібного не бачила. Але в наших краях всі церкви на той час були знесені, святенники знищені. Ім’я Боже не можна було й згадувати. Навіть дітей не було кому і де охрестити. Мабуть, тому я так і лишалася нехристем…

... У ніч на 22 червня 1941 року почувся в небі страшенний гул літаків. Всі прокинулись, гадаючи, що сталось. Удосвіта батько (людина не лише мудра, а й відповідальна) поспішив у банк: адже там зберігалася державна валюта. Через кілька годин він повернувся і промовив страшне слово: «Війна!». Німецькі літаки летіли бомбити великі міста Радянського Союзу».

Батька направили на роботу в Таджикистан. Так родина опинилась у Середній Азії. Згодом батька також призвали до армії. Додому він більше не повернувся, пропав безвісті. Оленка пішла в 4 клас російської школи. Навчатись спочатку було дуже важко, бо мови не тільки не знала, а майже й не чула. Та дівчинка була дуже старанною і швидко освоїлась і навіть виручала однокласників, підказуючи їм на уроках.

Після війни Оленка з мамою повернулась на Україну. Вже восени 1946 року на сході України люди вмирали з голоду. Рятуючись від загибелі, вони 1947 року приїхали до Західної України і оселились у Судовій Вишні. Щоб вижити, працювати доводилось обом. Мешкали спочатку в комірчині на стриху, мали одну ложку на двох, спали на підлозі, вкриваючись одною рядниною. Єдиною втіхою була електрична лампочка на стелі… Закінчила Самбірський культосвітній технікум та Львівський держуніверситет імені Франка. 1967 року разом з чоловіком Олена Михайлівна переїздить до Стрия.

Вірші почала писати ще в шкільні роки. Її прозові і поетичні твори друкувались у періодичній пресі, звучали по республіканському та обласному радіо. Олена Михайлівна – член літературно-мистецького об’єднання «Хвилі Стрия» і Міжнародної асоціації письменників баталістів і мариністів.

Недавно п. Ярини не стало, проте залишились її світлі поезії. Багато з них покладено на музику. Зокрема вірш «Місто моїх надій», завдяки композитору Михайлу Золотусі став гімном Стрия. Популярною також стала пісня «Молитва».

Місто моїх надій
 
У святковий ясний день
Всюди чути спів пісень,
То святкує наше місто
День свій гордо, урочисто.
Хоч не мало йому літ,
Та всім каже він: "Привіт!"
Стрий мене зачарував,
Найдорожчим мені став.

Приспів:

Стрий (Зр.) - місто моїх надій.
Стрий (Зр.) - сповнений радісних мрій.
Стрий (Зр.) - ти поблизу Карпат.
Стрий (Зр.) - кожному ти, мов брат.

Місто - красень з року в рік, 
Ти проводиш часу лік,
Та, здається, не старієш,
Процвітаєш, молодієш.
Обновілих вулиць брук
Віддає, як серця стук,
І хоча турбот багато
Кожен день, неначе свято.

Приспів:

 

Молитва

Боже Превеликий!
Боже Всемогутній!     
3 нами будь сьогодні,
Освіти майбутнє.
Нині сонце красне
    Світить, та не гріє,
    Молим дуже щиро:
            Здійсняться хай мрії –
 
Наша рідна ненька –
Люба Україна — 
Хай зігріє доньку,
Приласкає сина.
 
Я перед Тобою
Розкриваю душу:
Совість, Честь і Правду,
Боже! Не порушу!  
 
Низько у молитві
Голову схиляю.
О небесний Отче,
Порятуй, благаю!

 

Сподобалась стаття? Поділись нею в мережі!
anchor