nahirnyiІноді буває так: починаєш розпитувати чоловіка про одне, а він мимоволі зачепить іншу тему для розмови і та виявиться ще цікавішою. Так вийшло і з героєм сьогоднішньої розповіді — Іваном Нагірним зі Стрия, який зацікавив мене, перш за все, як режисер народного театру "Перелаз", а в ході нашої бесіди відкрилися дві сторони життя Івана Андрійовича.

Народився він у 1964 році. Ще з дитсадка мріяв бути артистом, бо подобалося йому виступати, чути оплески глядачів. Веселу вдачу успадкував від батька, який мав артистичну натуру, полюбляв забавляти на весіллях людей. Після закінчення 8 класу Іван Нагірний поступив у ПТУ №8 м.Стрия, яке закінчив з відзнакою, здобувши спеціальність токара. Проте подальше навчання захотів продовжити у стінах театрального інституту. Мама заперечувала, її підтримали друзі п. Івана і перерадили хлопця. Аргументували тим, що артист –- це не спеціальність, і вчаться в театральному діти режисерів та артистів. Поступив Іван Нагірний у Львівський політехнічний інститут. У вузі освоївся швидко, активно долучився до розвитку художньої самодіяльності, незабаром його обирають культоргом факультету.

Все було добре, але після смерті Брежнєва Андропов об'явив загальну мобілізацію до лав радянської армії студентів вищих навчальних закладів. Призвали до війська і нашого героя. Зі Львова його доправили у місто Пенза. Почалася служба. Якось зайшов у роту до Нагірного прапорщик і спитав, чи не хоче той бути кінологом. Іван погодився, хоч не знав, що це за така військова спеціальність. Для тих, хто також "не в курсі", кінолог –- дресирувальник собак. У цій професії насамперед потрібні терплячість, наполегливість, упевненість в собі та, звісно ж, любов до тварин, щоб вивчити їх, вміти з ними поводитися, вчасно орієнтуватися навіть у незначних змінах характеру свого підопічного. Людям, котрі обрали цю справу завжди є про що розповісти. Одним словом, відправили рядового Нагірного разом з собакою Лірою в навчальну частину міста Тольятті...

Солдат у радянській армії служив 2 роки, а собака –- 8, тобто вона принаймні чотири рази змінювала господаря. Найважче було першому, інші лише мали навчену собаку підпорядкувати собі, - почав свою розповідь Іван Андрійович. –- 3 Лірою було складно. Вона не хотіла виконувати команди, не відзивалася на кличку, хоч мала 4 роки. Тільки через півроку я зумів досягти результату, якого мої одногрупники досягали  після місяця занять.

Повернувшись у Пензу, я довідався, що мою напарницю по службі звуть Пальма і їй не 4, а 2 роки. На навчання вона їздила під чужими документами, бо справжня Ліра у той період перебувала у передпологовому стані. Пальма ж до війська потрапила випадково –- хтось переїжджав на нове місце служби і залишив собаку біля КПП. Отака історія. Далі нас з Пальмою відправили охороняти "зеків".

У Пензі на той час було 13 зон. У більшості випадків - це заводи. В залежності від міри покарання, кожна мала свою специфіку. Нам дісталася зона посиленого режиму, де виробляли причепи-самоскиди до тракторів "Білорусь". Служба, як на кордоні: слідова полоса, виклики по тривозі і т. д. Доводилося нести службу на виїзному об'єкті ("зеки" будували медичний комплекс). Я був командиром відділення, помічником начальника караулу, намагався чітко виконувати вимоги статуту, щоби заслужити відпустку, але звідти додому нікого не пускали (це я потім довідався). Але краще розповім про собак.

Собаки – надзвичайно мудрі тварини, особливо вівчарки. За характером схожі на людей. Пальма не любила інших собак. Терпіти їх не могла. Одного разу вийшли ми з нею на прогулянку. Все було спокійно, допоки поряд не з'явився інший собака, без господаря. Це був високий, здоровий кобель на кличку Алмаз. Моя підопічна, незважаючи на свій доволі скромний зріст, вирішила вступити з ним у нерівний бій. Але, біжучи стрімголов, посковзнулася і розпласталася перед супротивником, задерши догори лапки. Алмаз поглянув на неї зверху і, ніби насміхаючись, лише грізно загарчав. У такий спосіб Алмаз Пальму завоював, ставши її першим та єдиним коханням.

Ця історія відбулася незадовго до мого звільнення. Я сподівався взяти собі на пам'ять додому цуценя, але Пальма так ненавиділа інших собак, що й своїх власних дитинчат після народження поїла. Проте, може й добре, що так сталося, бо інакше важко було б розлучитися. Перед від'їздом я закопав у різних місцях для Пальми цукерки. Сподіваюся, вона поласувала собі ними на дозвіллі. Та на цьому моя дружба з собаками не закінчилася, але про це пізніше. Після служби довелося продовжувати навчання. Було важко. Якоїсь миті навіть хотів йти працювати кінологом у міліцію. Все ж, здобувши вищу освіту та диплом інженера-механіка, за направленням влаштувався майстром цеху на завод "Пластмаса" у с. Дубина Сколівського району. Пропрацював там один рік, поки не розпочався розвал СРСР. Це спонукало мене стати членом антикомуністичної організації "Паростки" на чолі з Юрієм Гелетко. Після того, як у  "Паростках" стався розкол, я з частиною дітей перейшов у "ПЛАСТ". В той же час грав у театрі при МБК, який організувала у 1989р. п. Марія Бурій. Поставили "Назара Стодолю" Тараса Шевченка і вертеп.

У 1990 році театр припинив своє існування. Через чотири роки театр знову спробували відродити, але не вдалося. Я ж тим часом трудився майстром-технологом заводу КПО. Будучи на підприємстві головою "Просвіти", організував драмгурток і ця діяльність призвела до того, що у 1993 році мені запропонували посаду директора Народного дому м. Стрия. Погодився, хоч не мав для цього відповідної освіти. Роботу намагався виконувати якнайкраще. Та це не допомогло. У 1996 році управа НД вирішила не підписувати зі мною черговий річний контракт. Довелося їхати на заробітки у Чехію, де я мало не став інвалідом.

Зрозумівши, що будова і я –- речі несумісні, влаштувався в туристичну фірму "Галичінтур". Платили там мало і якось я пригадав, що вмію дресирувати собак. Дав про себе знати. Помаленьку з'явилися перші клієнти. Таким чином дресирую собак вже більше десяти років. Але ця робота ніде не фіксується, тобто немає запису в трудовій книжці і стажу також немає. Саме тому у 2001 році я вирішив спробувати відродити драмтеатр при МБК. Директор п.Стефа Костів підтримала мою ініціативу і офіційно працевлаштувала. Так 17 жовтня 2001р. стало офіційним днем створення театру "Перелаз" при МБК м.Стрия. Очолив його, як ви розумієте, режисер Іван Нагірний. Колектив спочатку був невеличкий, а тепер у моєму розпорядженні більше двадцяти акторів. Запорукою успіху вважаю ціленаправлену роботу з молоддю. Без цього важко розраховувати на професійний ріст та оновлення. Тепер щодо творчого доробку.

12.06.2002р. поставлено п'єсу Ізидора Трембіцького "Іцко-сват" в МБК. 24.11.2002р. з тією ж виставою колектив захистив звання "народний". 2.05.2004р. театр приймав участь у конкурсі драматичних колективів у м.Буську з виставою Б.Грінченка "Степовий гість". 16.05.2004р. відбулася постановка "Степового гостя" у Стрийському МБК. 8.01.2005р. театр з вертепом виступав на фестивалі вертепів на Майдані Незалежності в Стрию. 12 – 13.01.2005р. виступає з вертепом на Маланчиному вечорі в МБК. 16.01.2005р. виступав з вертепом у конкурсі вертепів у м.Трускавець. 13.02.2005р. колектив захистив звання "народний" з виставою "Степовий гість". 12.06.2005р. виступ на конкурсі театральних колективів у м.Стрию з виставою "Іцко-сват". 20.06.2005р. виступ народного драматичного колективу в масових  сценах при постановці опери "Запорожець за Дунаєм". 23.07.2006р. показ вистави "Бувальщина" в Стрийському МБК. 10.06.2007р. став дипломантом конкурсу драматичних колективів у м.Бориславі з виставою Марка Кропивницького "Пошились у дурні". 17.06.2007р. відбувся показ тієї ж вистави в МБК. 21.10.2007 постановка вистави М.Кропивницького "Пошились у дурні" в Народному домі м.Стрия. 21.05.2008р. захист звання "народного". 3.08.2008р. виступ з виставою Юрія Федьковича "Як козам роги вправляють" у Народному домі "Просвіта". 2.11.2008р. показ тієї ж вистави у НД с.Н.Стинава Стрийського р-ну. 9.11.2008р. показ вистави у Стрийському МБК. 7.12.2008р. постановка у с.Подорожнє Стрийського р-ну. Зараз готуємо дві вистави-комедії Григорія Цеглинського: "Соколики" і  "Торгівля жемчугами".

Сподобалась стаття? Поділись нею в мережі!

Коментарі 

 
0 # Un.Known 20.06.2010 19:21
Я дуже вдячна Ігорю Борщику за статтю, а хочу доповнити, і це, мабуть, буде зроблено в наступних матеріалах, що діяльність Івана Нагірного не почалась і не закінчилась театром. А попри моє коротке знайомство з ним я впевнена, що це дуже добра людина. Якісна, якщо можна так про людину сказати.
Поскаржитись адміністраторам
 
 
0 # Василь Щекун 01.07.2010 18:53
Молодець Ігорко!
Понад 20 років знаю Івана Нагірного, перебули разом різні життєві перепетії та цікаві пригоди, зокрема у Пласті, але такі деталі з життєпису "кінолога Івана" ніколи не доводилося чути.
Дякую за добру журналістську працю, також нефахового, (за освітою) журналіста.
Поскаржитись адміністраторам
 
anchor